Мішково-Погорілівська загальноосвітня санаторна школа-інтернат для дітей з малими та затухаючими формами туберкульозу знаходиться на мальовничому березі р.Інгул в селі Мішково-Погорілове, Жовтневого району. 
     Головним завданням школи-інтернату є реалізація права дітей, які потребують тривалого лікування та реабілітації, на отримання середньої освіти, відновлення і зміцнення здоров'я, здійснення кваліфікованої медико-психолого-педагогічної допомоги. 
     Мішково-Погорілівська школа-інтернат має тривалу і цікаву історію, яка сягає в глиб 19 сторіччя. Старий навчальний корпус був споруджений ще в першій половині 19 сторіччя, про що свідчать напис "1812", зроблений на фронтоні, стародавні архітектурні елементи, чисельні речові пам'ятки. Але збудований в рік початку війни Російської імперії з наполеонівською Францією, будинок надійно зберігає в таємниці ім'я свого першого власника. Згідно легенди, що до сьогоднішнього дня переповідають старожили села Мішково-Погорілове, будинок належав місцевому поміщику.
     Перші письмові свідчення про школу-інтернат відносяться вже до першої половини 20 ст. (Миколаївська окружна інспектура народної освіти (справа почата 15 січня 1925 р. діло закінчено 17 травня 1930 р). 
     1 січня 1925 року була заснована Мішково-Погорілівська школа батрацької молоді Мішково-Погорілівської сільради Миколаївської округи. В школі налічувалось: хлопчиків - 23, дівчат - 7. Школа існувала при підприємствах комуни ім. Леніна, комуни ім. Червона Зірка, радгоспу "Пам'ять комунарів". (Архівне діло р-99, опис 2 діло 234).
     "У 1926 році за школою закріплено 34 гектари землі колишнього Мішково-Погорілівського дослідно-зразкового поля. З 1927 року - Погорілівська сількогосподарська інтегральна школа. Термін навчання - 3 роки. Спеціальність - сільськогосподарські культури. У 1930 році був заснований Мішково-Погорілівський агротехнікум технічних культур. Завідуючий технікумом - Т. М. Штуська." (Архівне діло р-99, опис 2, діло 234) 
     В кінці 30-х років будинок переходить до рук нового власника - ним стає дитячий будинок, який й проіснував в цьому приміщенні до початку Великої Вітчизняної війни.
     "23-го октября 1934 года во исполнение постановления "О состоянии детских домов и борьбе с беспризорностью" в селе Мешково-Погорелово на базе сельскохозяйственной школы был организован детский дом." (Архив. дело р-8 опись 1.дело 410) 
     В 1946 р. дитячий будинок реорганізовано у дитячий будинок №4 для дітей-сиріт, чиї батьки загинули в роки війни.
     "В 1946 г. Областным отделом народного образования была выделена сумма 45 тыс. рублей для ремонта детского дома." (р2817, опись 1, дело 237)
  "На 15 мая 1947 г. в Мешково-Погореловском детском доме находилась 170 воспитанников." (р-2817, опись 1, дело 237) 
     Формування дитячого будинку відбувалося в той час, коли в Миколаївській області велика кількість дітей від голоду хворіла на дистрофію і постійно недоїдала. Ті роки для центральних та південних областей України виявилися вкрай несприятливими: посуха, неврожай і як результат недорід. Розпочався голод, який не оминув і Миколаївську область. Згідно розсекреченої Постанови № 7090/36 виконкому Миколаївської обласної ради депутатів трудящих від 15 лютого 1947 року, в області перевіркою було виявлено 56 000 дітей, хворих на дистрофію. В тій же постанові вказувалося на те, що найбільше страждали від недоїдання ті діти, чиї батьки загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, або ж чиї батьки являються інвалідами. Причому найбільша кількість дітей, хворих на дистрофію, припадала саме на Жовтневий район Миколаївської області. В ньому нараховувалося 6 600 таких дітей.
     Виконавчим комітетом обласної ради від 16 грудня 1946 року був складений приблизний раціон одноразового гарячого харчування дітей, в якому рекомендувалося годувати в обід дітей супом гороховим - 9 разів на місяць, розсольником та тушеною квасолею - теж 9 разів на місяць. М'ясо, згідно цього раціону, діти повинні були споживати 4 рази на місяць у вигляді м'ясних котлет. Середня калорійність такого харчування, як про це прямо говориться в цьому документі, повинна була бути приблизно 640 кал.. Це при тому, що при підрахунку калорійності включали хліб, повидло та риб'ячий жир.
     Багато хто з навколишніх мешканців не міг запропонувати своїм дітям і такого меню. Тому траплялися випадки, коли до дверей дитячого будинку підкидали дітей, особливо дуже маленьких.
    В стінах колишньої поміщицької будівлі дитячий будинок проіснував до початку 60-х років.
     В 1961 р. на базі дитячого будинку було створено санаторну школу-інтернат для дітей з туберкульозною інтоксикацією.

        Реорганізація дитячого будинку в санаторну школу-інтернат

     Постанова №559 обкома КП України і виконкома обласної Ради від 26 червня 1959 року "Про реорганізацію дитячих будинків області в школи-інтернати". На виконання Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про заходи розвитку шкіл-інтернатів в 1959-1965 р.р" та з метою охоплення всіх вихованців дитячих будинків школами-інтернатами обком КП України та виконком обласної Ради депутатів трудящих постановив реорганізувати протягом 1959-1961 р.р. М-Погорілівський дитячий будинок в школу-інтернат.
                                                               Секретар обкому КП України А. Пінчук  
                                                               Заступник голови виконкому обл. Ради депутатів трудящих Я. Бровенко
      Постанова Міністерства освіти УРСР від 20 липня 1959 року: "Про поступову реорганізацію протягом 1959-1965 років дитячих будинків в школи-інтернати". По Миколаївській області М.-Погорілівський дитячий будинок №4 реорганізувати в 1961 році" (р-2817, опис 2, діло 195).
     Першим директором санаторної школи-інтернату стала директорка дитячого будинку Белінзон Поліна Іванівна. Це була людина великої душі, вмілий організатор. Вона створила сильний педагогічний колектив, користувалась авторитетом серед учнів, педагогів, жителів села. За час її перебування на посаді директора ( до серпня 1965 року) було збудовано новий спальний корпус, спортивний зал, їдальню, добудовано навчальний корпус. З перших днів застосування школи-інтернату працювали різні гуртки: математичний, театральний, юного фотографа, авіамодельний, хореографічний, спортивний та ін.. Школа-інтернат мала свій духовий оркестр.
     Послідовником Белінзон П.І. став Гончаров Григорій Єремійович., який очолив школу-інтернат у 1965 році. Педагог й керівник з великої літери. Людина знаюча, тактовна, витримана. Він продовжив і зберіг традиції школи-інтернату , що були за часів керівництва Поліни Іванівни. А до того було важке голодне дитинство, війна і служба у лавах Радянської Армії. Педагогічною діяльністю займався з 1949 року. Це був мудрий керівник, який щоденно піклувався про життя, побут, навчання та виховання учнів.
     Гончаров Г.Є. був нагороджений багатьма орденами й медалями за хоробрість у роки другої світової війни і за майстерну педагогічну працю: медаллю "За відвагу", "За победу над Германией", Орденом Вітчизняної війни II ступеня, медаллю А.С. Макаренка, присвоєно звання "Відмінник народної освіти".
Вихованці й колеги з повагою згадують свого директора - талановитого педагога, мудру людину.
     Першим заступником, помічником другом і однодумцем Гончарова Г.Є. стала Стрєлка Галина Федорівна , яка довгі роки працювала завучем школи-інтернату. Для багатьох дітей інтернату вона стала справжньою матір'ю, бо любила їх, переймалася їхніми проблемами, допомагала у всьому.
   Галина Федорівна народилася 14 грудня 1929 року, на хуторі Вільний, Братського району, Одеської області у багатодітній сім'ї. Зазнала голодомор, страшні роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р.
     Після війни Галина Федорівна навчалася у Бенардосівській семирічній школі, потім у Братському педучилищі. У 1951 році успішно закінчила педучилище із зразковою поведінкою та відмінною практикою і поїхала працювати за призначенням у Кислянівську (нині с. Лимани) семирічну школу Жовтневого району Миколаївської області.
      У 1961 році Галину Федорівну переводять до М-Погорілівській школи-інтернату на посаду завуча. Робота була не з легких, але дуже цікава і відповідальна. Педагогічний колектив був дуже дружним, випадкових людей тут не було, працювали тільки ті, які щиро любили дітей і віддавали себе улюбленій справі. У Галини Федорівни завжди було багато турбот: організація гурткової роботи, виступи художньої самодіяльності, створення кімнати казок, численні екскурсії, пошукова робота тощо.
     25 років відпрацювала Галина Федорівна на посаді завуча школи-інтернату. За свою сумлінну працю отримала багато нагород: грамоти Міністерства освіти України, значок "Відмінник народної освіти", нагороджена багатьма грамотами облано, районо , медаллю "За доблестный труд" "За участь у Великій Вітчизняній війни", "Ударник 10-ї п'ятирічки СРСР", "Ветеран праці", "Захисник Вітчизни" та інші.
     У 1985 році пішла на заслужений відпочинок. Але і зараз вона залишається енергійною людиною. Її люблять і поважають односельці, вона частий гість у школі-інтернаті, куди запрошують її на зустрічі вихованці.  
     Одним із талановитих й ініціативних педагогів М-Погорілівської школи-інтернату був учитель фізики й креслення Маковєєнко Віктор Олександрович. Трудовий шлях розпочав дуже рано, бо в 9 років залишився без батька. Довелося працювати на різних роботах, але з дитинства любив техніку, і до кінця свого життя зберіг свою любов до авіамодельного спорту. Свою роботу в школі-інтернаті розпочав у 1961 році вчителем фізики та креслення. Дуже добре знав і любив свій предмет. І з перших днів своєї роботи в школі-інтернаті організував "Авіамодельний гурток" та керував ним 45 років, адже Віктор Олександрович мріяв стати льотчиком. Життя розпорядилося інакше, але любов до неба залишилась. І він щедро ділився своїми знаннями й уміннями з дітьми. Його вихованці щороку їздили на районні, обласні, республіканські змагання з авіамоделізму і посідали призові місця. Учні любили й поважали свого талановитого вчителя , який близько 50-ти років присвятив педагогічній діяльності.
    

     В 1968 році до школи-інтернату прийшов працювати Васильчишин Микола Петрович, талановитий вчитель математики та вихователь. Йому були властиві захопленість справою, постійний творчий пошук, почуття відповідальності, прагнення до нового. Микола Петрович умів знайти підхід до кожної дитини, тому вони ставилися до нього з повагою та довірою. Колеги цінували досвід, знання і чесність Миколи Петровича. Вихованці із задоволенням відвідували заняття декоративно-прикладного мистецтва, яким він керував.
     Багаторічний досвід роботи Миколи Петровича вивчався обласним інститутом удосконалення вчителів. 
    Досвідченим педагогом та наставником молодого покоління є Ворчакова Людмила Володимирівна, яка розпочала свою педагогічну діяльність у школі-інтернаті розпочала з 1972 року.   
     Багато років під керівництвом Людмили Володимирівни в школі-інтернаті працює загін "Милосердя", учасники якого допомагають ветеранам Великої Вітчизняної війни та праці, одиноким людям похилого віку.
    
     За високі показники в роботі нагороджена знаком "Відмінник освіти", Почесними грамотами Міністерства освіти і науки України, грамотами управління освіти і науки облдержадміністрації.
    Свою любов, увагу та тепло віддавали вихованцям школи-інтернату не тільки педпрацівники , а й обслуговуючий персонал. І серед них особливу увагу привертає Раковська Поліна Тимофіївна, яка була вихованкою цього ж дитячого будинку.  
    Вона прийшла працювати в школу-інтернат у 1945 році після повернення з евакуації і віддала їй 50 років свого життя. Не цуралася будь-якої роботи - допомагала поварам, прачкам. Нагороджена медаллю "Ветеран праці". 
    Нова історія школи-інтернату почалася у серпні 1989 року. У цьому році в школу-інтернат прийшов працювати Шиян Володимир Петрович, який і сьогодні залишається її директором. Першочерговим завданням для нього як директора школи було і є створення оптимальних умов для навчання та виховання підростаючого покоління, піклування про дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки. Турбота про дітей завжди тісно пов'язана з турботою про педагогічний колектив, забезпечення їх належними умовами праці, створення належної матеріально-технічної бази. Завдяки його наполегливості, любові до своєї справи, працелюбності та ентузіазму, в 1992 році було завершено спорудження нової будівлі школи-інтернату, збудовано будинок для вчителів.
     У розпорядженні дітей 20 навчальних кабінетів, 2 спортивних зали, зал для занять лікувальною фізкультурою, ігрові кімнати, актова зала , а також затишні спальні кімнати.
         

 
     Сьогодні школа-інтернат має необхідну лікувально-оздоровчу базу. За станом здоровся дітей слідкують 3 лікаря, 7 медичних сестер.  
          
       До 2000 року школа-інтернат була неповною середньою. У 2000 році згідно розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації № 944-р школу-інтернат було реорганізовано у загальноосвітню санаторну школу-інтернат І-ІІІ ступенів. 
     Шиян В.П. створив дружний творчий колектив педагогів-однодумців, виховав не одне покоління молодих педагогів. 
     Любов до дітей, теплота, сердечність, доброзичливість - основні риси характеру Володимира Петровича Шияна. Він завжди в курсі всіх справ і подій у школі, знає кожну дитину, її проблеми, печалі й радощі, постійно піклується про зміцнення здоров'я своїх вихованців. 
     Володимир Петрович - серйозна, доброзичлива й комунікабельна людина, вимоглива до себе та інших. Він користується авторитетом та повагою серед дітей, колег, батьківської громадськості, односельців.
     За високі показники в роботі Володимир Петрович нагороджений знаком "Відмінник освіти України", Почесними грамотами Міністерства освіти і науки України, грамотами управління освіти і науки облдержадміністрації.
   
     У 2010 році став переможцем обласного конкурсу "Кращий педагогічний працівник Миколаївської області" у номінації "Управління навчальним закладом".
   Сьогодні в школі-інтернаті працює 72 педпрацівника. З них - 63 мають вищу освіту, спеціалістів вищої категорії 11 чоловік. Мають звання "Старший вчитель" - 7 чоловік. Це - Стоковська О.Ю., Вілкул В.П., Олійник Л.В., Тарасов В.С., Запотоцька Н.С., Десятов Д.Л., Агеєнко К.М.. "Вчитель методист" - Десятов Д.Л. Нагрудним знаком "Відмінник освіти" нагороджено 4 педагога. Праця багатьох педпрацівників відмічена Почесними грамотами Міністерства освіти України та грамотами управління освіти і науки. 
     Сьогодні в школі-інтернаті навчається та оздоровлюється 331 дитина. Вихованці школи-інтернату є активними учасниками різноманітних Всеукраїнських конкурсів та акцій.